Кошка на крыше

Перша перемога

     Несподівано для себе пишу черговий пост "Рік тому у цей день...". Але ніч на 11 грудня 2013 року я не забуду ніколи. Говорили тоді багато, що до вихідних штурму точно не буде, приїхали ж Ештон і Фюле, але вже два дні, як "Тигр" прорвався з Василькова. 9-го зранку "Беркут" і ВВ оточили Майдан по периметру. Перший твіт "УП" про штурм з'явився о 1:12. І почалась та довга, дивна, шалена ніч. Перша з багатьох. Спочатку страх, хвиля паніки "Майдан штурмують!", чоловікове: "Їх там тисячі! Просто тисячі!". І чомусь врізалось у пам'ять, як горіли палатки, здається, з боку Профспілок. Хвиля дикого страху, аж пальці німіли. Пост Бурмаки на фб: "Всі церкви дзвонять у дзвони..до чого ж ця скотина доводить свій народ!" Я тільки додала, позираючи у вікно кухні: всі, крім Лаври, там навіть не світилось. У скронях стукало "Що ж це буде?!" А вже через годину-дві стрічка рвалась від повідомлень на зразок "Медики просили молоко і лимони, люди надихались газу", "Їду з Оболоні, два вільних місця", "Хто поблизу Повітрофлотського буде? Візьмете одну дівчину?", "Метро "Дружби народів"! Біля меблевого на Неманській, є місця" і цілі карти з детальними маршрутами, де і як пройти на Майдан. "Лимони і молоко вже не несіть! Всього вистачає". Студенти організовано йшли з гуртожитків. Машин на бульварі Лесі Українки о третій ночі стало більше, ніж опівночі. І твіт Гриценка: "Друзі! Нас уже ціла дивізія!". З того часу я знаю, яка чисельність армійської дивізії. Київ, вставай! - попросив Майдан. І моє місто ожило. В якийсь момент прийшло усвідомлення, що не страшно. Ніколи боятися, треба дзвонити й писати друзям, зібрати потрібне на Майдан, уточнити маршрути. Над ранок ВВшникiв вже поливали з брандспойту КМДА. І я заснула на кілька годин, щоб зранку прибігти на Майдан з теплими речами і медикаментами. Зустрів нас голос Бурмаки і бадьорі хлопці, які розчищали Хрещатик від снігу. Люди все приходили й приходили. Тільки тоді ми видихнули.
     Зараз, ретроспективно, мені здається, що Янику і всій команді "папєрєдніков" вже тоді треба було пакувати валізи. Може, влада хотіла налякати, попередити, що мирно нічого не вирішиться, не знаю. Але на ділі це була навчальна тривога для майданівців (насамперед - для киян, тих, хто фізично може найшвидше зреагувати). Та ніч показала головне - сила Майдан не злякала, а мобілізувала. Серед холодної грудневої ночі кинути затишне ліжко й теплу ковдру і помчати в гущу подій, де сльозогінний газ, кийки, автозаки... Нелогічно, всупереч інстинктам. Кожен новий виклик додавав злості й сили. Даруйте пафос, але то була ніч перемоги над страхом, коли виявилось, що на Майдані відстоювали щось таке, за що можна ризикувати здоров'ям і навіть життям. Все, що відбувалося по тому, із Грушею та Інститутською включно, - продовження ночі на 11 грудня.
     Тільки після тої ночі я зрозуміла, що ж значить Симоненкове "Народ мій є! Народ мій завжди буде! Ніхто не перекреслить мій народ!"
     Зараз так пафосно звучить, а тоді була тільки втома. І щось ще, чого й нині до кінця не усвідомити.
Eye of cat

Музика, піар та "об'єктивна інформація"

   Не хотіла про Ані Лорак писати, але в розмові сплила дотична цікава тема. Так от. З одного боку, наче ж є якась вища справедливість у закиданні гнилими помідорами всих цих "пєвцов ртамі", хоча, ніде правди діти, голос у Лорак хороший. З другого - навіщо піарити цю мерзоту? Я особисто краще схожу на концерт якогось нормального виконавця і розкажу про нього друзям. Але я - не більше ніж середньостатистичнй слухач зі своїми особистими вподобаннями і смаками. А якщо глянути ширше?
     Інфопростір заполонили повідомлення про концерт Лорак і про те, як його феєрично зривали. Благородний гнів мас не вщухає. А я от замислилась: шановні журналісти, ці борці за об'єктивну інформацію (тм), з таким же запалом строчили матеріали про тур "Підтримаємо своїх"? Особисто я про нього знаю завдяки фб Марії Бурмаки, чий директор Віталій Пастух цей проект і запустив. Багато інтерв'ю позаписували з ним? А з артистами, які в цьому турі беруть участь? Перші концерти "Підтримаємо своїх" відбулися ще на початку липня, зараз уже четвета фаза триває. Артисти їздять по госпіталях, штабах, військових частинах, звільнених містах Сходу. Ще й гроші збирають на потреби військових. Це все без гонорарів, тобто волонтерство від мистецького цеху.
     Трошки цифр. Погуглила деякі інформаційні сайти на предмет висвітлення подій навколо Ані Лорак та туру "Підтримаємо своїх":
"Цензор": 4 матеріали про Лорак, жодного про "Підтримаємо своїх"
"УкрПравда": 2 проти 0 відповідно.
"ЛБ": 5 проти 5.
"Главком": 5 проти 0.
"Обозреватель": 1 проти 2.
"Уніан": 4 проти 2.
"НБН": 4 проти 1.
     І це тільки по верхах пробіглась банальним пошуком по сайту. Бо знала, що шукати. На телеканалах ситуація не краща. Є ще фб і youtube, але це не така широка аудиторія, як може здаватись на перший погляд.
     Я тут навела приклад з одним туром, який об'єднує багатьох музикантів. Є ще ж чимало інших проектів, є ініціативи конкретних музикантів. А потім таке щире здивування "Чого у нас одна попса кругом? Чого самий шансон?" Дуже багато говориться зараз про формування громадської думки, про відповідальність тих, хто несе інформацію широкому загалу. От і вся відповідльність - у цих цифрах.

   Щось я зла стала.

Барс

Два фантастичні вечори: Бурмака

     "Лиш на мить стану ближче, і не зможу вже піти"
     Хоча займаюсь я переважно прозою, та поезію люблю, особливо - у гарному виконанні. Тому питання, чи йду я на "Вірші вночі" з Марією Бурмакою, навіть не порушувалось. Звичайно, пішла, ще й Yulia Kotova із собою потягла! До того ж, усі кошти від акції йдуть у фонд "Таблеточки", тобто на потреби онкохворих дітей.
     "Як заповільнене кіно, стихають тіні за вікном і запах кави з молоком", Бурмака у довгій чорній сукні, гітара, свічки та щире спілкування. Про все. Про війну, яка стосується кожного так чи інакше. Знову до сліз торкнула "Поцілуй мене на прощання". У наших реаліях по-новому звучать вірші Олеся, особливо "Коли б ми плакати могли...". Різні були тексти, різних поетів, але музика й голос Бурмаки кожен зробили особливим: "Південного вітру обличчя" на слова Оксани Пахльовської, "Дощ" Анатолія Кичинського, "Розлюби" Бориса Чіпа. І прекрасна пісня на слова Бориса Чичибабіна, в якого Марія брала інтервю на початку своєї журналістської діяльності: "Це для мене дуже дороге". А з того, що просто читалося - Малкович, Андрухович і Жадан.
     Ціла підбірка вийшла про ангелів. Тут і прекрасні вірші того ж Малковича ("Хтось з дитям удвох", "З янголом на плечі", "По Різдві"), і Марійчині власні, такі ніжні й зворушливі "Місто ангелів і дощів" та "Ангел-охоронець".
     Слухали чергову пісню, Юля до мене повернулась з усмішкою. Питаю: "Що?" Юля: "Нічого, просто захотілось тобі посміхнутись". Ми з Юлею познайомились 8 років тому, а розмова почалась із "Любиш Бурмаку? О, я теж! В захваті від неї". Бо ця музика торкає дуже глибокі душевні струни.
Ні, звичайно, це був не концерт, а дуже особливі посиденьки. Де сум і печаль мішалися зі сміхом, жартами і спогадами. До Марії приходила її колишня однокласниця, з котрою вони не бачились понад 30 років. І виплили вражаючі факти з біографії Марії Бурмаки!:) Виявляється, ще у 9-річному віці ця дівчинка на дитячому дні народження організувала ровесників і зімпровізувала таку виставу "Наталка Полтавка", що батьки забули про все на світі і перетворилися на зачарованих глядачів. Вчіться, дорогі культуртрегери!)) Бурмака настроювала гітару, жартувала про машину ("Вибачте, вибачте, що я так паркуюсь, я ж блондинка!" ), розповідала про те, як плутає куплети в піснях. Це було так невимушено, так щиро, так зворушливо. І цей чарівний тембр...
     По закінченні вечора трошки поспілкувались. Так, Maria Burmaka просто фантастична і надзвичайно світла. Неповторна.
Барс

Два фантачтичні вечори: "Вперше Чую"

Впродовж 26 та 27 листопада я спала години чотири, написала текст для радіопередачі, шалено втомилася, не вилікувала застуду, але ні на секунду не пошкодувала. Це були два абсолютно фантастичні вечори, наповнені музикою, щирим спілкуванням та яскравими емоціями.

"Співав і цим захоплював зал в тенета світла"
     Афіша концерту до 5-річчя "Вперше Чую" з'явилась на сторінці гурту саме того дня, коли я подумала, що "це обов'язково тре слухати наживо". І послухала. Три шалені години. Тільки хлопці вийшли на сцену - наче хвиля світла пройшла по залу. Почали з "Тристана", були "Нічні птахи" (айдарівці гарно підспівували!), "Хто він перший", "Дуелянт", "Не треба", "У смузі світла", "Весна", "Мотоциклістка", "Ватутінський блюз", "Ямаха Супер Тенере", "Муза", "Реп", "Боже, храни", "Бандіт 400"... словом, шкода, що всі улюблені речі не влазять в один концерт.
     Нових пісень (під новими я розумію ті, яких нема в моєму плеєрі) було. "Від Майдану до Айдару" вже звучала в акустиці, камерно, так зворушливо. На концерті виконали важкий варіант з гарними басами і партією баяна. Дуже сильне враження справила. Потім "Земля" - як згусток болю, на межі крику. І пронизлива "Повертайся", про дитину, чиї батьки далеко. Потужні пісні, кращого слова й не доберу.
     Особливий кайф я отримала, коли на сцену вийшли "Шпилясті кобзарі" (так, це рекомендація). Шість бандур, одна гітара, вірші Шевченка на запальну танцювальну мелодію. Шикарно! Семенко і Шкурупій схвально посміхаються)) До речі, про традиції. У мене "Ой, мамо, люблю Гриця" викликає тільки одну асоціацію - мультик "Жыл-был пес". У "Вперше Чую" і "ТаРути" - також, тому пісня "Нелегко, кицю, любити Гриця" обросла відомими народними приспівами. Думала, рознесемо паб, так було драйвово:) "ТаРута" - це теж рекомендація, хто ще не чув. Ясна річ, завітав і Богдан Кутєпов зі своїм баяном. Здається, всі згадали жарт про "порвали два баяна". На щастя, інструменти не постраждали. Взагалі, це дуже гарно виглядає - зустріч друзів на концерті, привітання, листівочка, яку передали прямо посеред виступу, переклички із залом ("Місяць стояв. Сам зробив. - Продав? - Продав").
     Такий спектр емоцій, від болю й суму до нестримних веселощів, коли всім залом волали "Не разлей нас водка" чи "Буду байкером!". І все це - напрочуд щиро. Нещодавно трапились гарні слова Андрія Хливнюка: зараз на концерт ідуть не задля шоу, а задля справжніх емоцій та спілкування. Оце воно й було, може, тому так легко "перемикалися" регістри, коли після драйвового "Ченчика" розчулено підтягували за Грицем пісню "Сім" та "Отченаш". Від душі, справжнє, з повною віддачею.
Після трьох годин концерту Гриць пішов у люди. Я надумала купу розумних речей і питань, але вони вмить повилітали з голови. Лишалось тільки дякувати цим фантастичним людям і говорити, які вони неперевершені.
    
Фото з концертів я показую рідко, але ця світлина вичерпно характеризує атмосферу вечора.

Кошка на крыше

Майдан. Рік по тому

     На загальній хвилі спогадів, так би мовити. Без аналізу чи якихось проміжних підсумків. Просто згадую. Для мене Майдан був як грім серед ясного неба. Осінь-2013 проходила у тихих родинних клопотах, книжках, музиці, фільмах та замріяних мандрівках. Там десь, далеко, в зовнішньому світі було якесь життя, до мене долітав лише відгомін. Російська митниця не пропускала продукцію "Рошен", якісь європейські чиновники у нас крутилися, якісь нетипові для тодішніх керманичів проєвропейські заяви, і навпаки - антиєвропейські. А ще добре запам'ятався пост talliori: "21 ноября, дождь, люди собираются на Майдан, выключены веб-камеры, никаких новостей. У меня одной сильнейшее дежа вю? Но тот же день!" В долі дуже специфічне почуття гумору. 22-го у справах була в центрі, обходила Майдан, роздивилась каркас ялинки, майнула думка, що скоро ж Новий рік, не до протестів усім буде. А ще Таня Кохановська вперто повторювала, що нічого не затихне, що асоціація з ЄС тільки привід, що це не "як у 2004-му".
     Для мене ж Майдан почався 24 листопада. Зранку була думка "Треба йти, щоб потім не було соромно, хоч пару тисяч людей, але не мовчки хавати, що дають". Виявилося, що таких "зневірених" вийшло тисяч сто. Спускались бульваром Шевченка, пам'ятник Леніну густо оточили міліціонери, я дуже довго з того сміялася, мовляв, знайшли найцінніше. Тиждень до самміту - як в тумані, лише пам'ятаю, що не відлипала від "Громадського". Ганебний самміт. Ранок 30 листопада, додивляюсь сон і чую, як чоловік вмикає комп. І ось те: "Таня написала. Майдан розігнали. З кров'ю".
Цей страшний, шалений, клятий рік.


      * * *
     Вечірній Майдан. Згадувались дрібниці. Намет мальтійців біля Голопоштамту. Білоруси з прапорами ближче до стели Як звірялися з годинником на Профспілках, щоб заспівати гімн. Як Компанійченка просили "заспівати Мазепу". Прапори під самою Христею на колоні. Запах диму. Гостре почуття страху поза Майданом. Не знаю, чи ці дрібниці мають якесь значення для великої історичної науки. Але для моєї особистої історії, історії мого Майдану - надзвичайне.
Человек и кошка

Вперше чую за "V4"

     Кажуть, плеєр завжди знає, яку пісню тобі треба послухати саме зараз. І не тільки плеєр, скажу я вам. Світолад теж щось знає. Влітку, після концерту до дня народження Марії Бурмаки, зафрендилась із Григорієм Вагаповим, лідером гурту "Вперше чую". Я взагалі дуже обережно ставлюсь до списку друзів, щоб потім не влаштовувати френдоциду, а тут додала людину просто так. Ну, приятель Бурмаки - то вже рекомендація:) І оце аж тепер дійшли руки послухати пісні отого усміхненого байкера з гітарою, чиї фотографії постійно мелькають у стрічці. Полізла в мережу...
     По-перше, пісню "Не треба" я чула під час Майдану, а може, й на самому Майдані. Ролик ТСН на цю пісню (кадри з побиттям студентів) також згадався. По-друге, в ефірі "Джем FM" добре пам'ятаю "Не разлей нас водка" і "Тристан" (після курсу літератури Середньовіччя з Матасовою рядок "Гой-гой, люди, познайомте його з Ізольдою" дуже чіпляється на язик). Після "У смузі світла" пішла качати альбоми, їх нині два - "СкаСка" (2009) і "ПрямоТок" (2011), та позаальбомні записи. "Чоперок", "Есенин", "Бандіт", "Ченчик", "Весна", "Нічні птахи", "Дуелянт", "Мотоциклістка"... Так добре на душу лягло. Ніби хочеш висловити щось і ніяк не можеш добрати правильних слів, а їх уже хтось промовив. Звучання в унісон з настроєм. Окремо - пісня "Сад". Накрило з перших акордів. І дует бандури з гітарою звучить просто фантастично.
     "Романтичний байкерський рок", "пісні, написані у мандрівках на мотоциклі" - звична характеристика творчості Гриця Вагапова. Правильними дорогами той мотоцикл їздить, скажу я вам! Бо легко співіснуює пісня про байкерське братство "Нічні птахи" та іронічна "Ямаха Супер Тенере". Але не байкерством єдиним, звичайно. В репертуарі "Вперше чую" можна знайти і ліричні речі, і відвертий стьоб (пародійна "Натаха" краще за оригінал за цілою низкою параметрів), і реггі, і фолк, і ще багато різного. Не менше важить голос, а тембр у Гриця Вагапова дуже приємний. Словом, "Вперше Чую" хочеться слухати і слухати.
     Мені відразу захотілось на концерт, бо музика вживу - це дуже особливе спілкування та особливий емоційний досвід. Не встигла про це подумати, як на сторінці гурту з'явилась афіша ювілейного концерту. Ні, випадкової музики не буває.
     Насамкінець - корисні посилання: офіційний сайт "Вперше чую", Youtube-канал "Вперше чую", Youtube-канал Гриця Вагапова. Обов'язково треба послухати "Бандіт 400". Сама по собі гарна, ще й технічно чудова. Я не зразу второпала, що мотоцикл звучить практично всю пісню. А у Вагапова є відео, як це діло писалося. Насолоджуйтесь.

Eye of cat

Потерянные

     Миша Козырев спросил у Кортнева, почему коллеги по цеху не выражают никакой поддержки различным "нацпредателям", типа Макаревича или Арбениной, ведь травить могут кого угодно. Кортнев сначала публично заявляет поддержку Макаревичу и Арбениной, а потом выдает прелестное: такие санкции против артистов настолько же необоснованны, как и санкции против России, абсолютно несправедливые и оскорбительные.
     Они или не понимают, или сознательно закрывают глаза. Даже не знаю, что противнее.
Кошка на крыше

Трошки Рильського

   ВІКНА ГОВОРЯТЬ

Задзвеніла  кригою  тонкою
Далечінь  осінніх  вечорів.
Я  востаннє  стрівшися  з  тобою,
Може  вперше,  земле,  зрозумів

Голоси  тривожні  зграй  качиних,
Посвист  крил  у  темряві  п'яній...
Я,  бездумний,  ставши  на  коліна,
Крикну:  душу  випий  -  тільки  пий!

Ти  зерно  медами  наливаєш,
Ти  сплітаєш,  ти  єднаєш  -  ти!
А  на  зиму  ти  збираєш  зграї
І  дзвениш  їм  кригою:  лети!

Просвистить,  прокрякає  і  зникне.
Впала  гілка  на  морозний  мох.
Червоніють  на  узліссі  вікна,
Очі  темних  і  ясних  тривог.